Результати пошуку слова: Тим-то

тим–то обоз і не стає перепочити о цій спе-котній полудневій порі. Тим–то вона й говорить вам усе як є. І нехай його назвуть поганим тхором і підлим шакалом, коли він не стоятиме за вас до останнього подиху. А може, ще хтось має таку саму рану, тим–то й прислав вам оце все.

Тим–то й сама між людьми набудеш ти доброї слави 30] Й радістю батька свого і матір поважну потішиш. А як образиться гість наш на це, то тим гірше самому 15] Буде йому. Зараз всі разом лежать вони біля дверей на подвір’ї 50] Купою; тим–то великий вогонь розпалив – обкурити Дім наш прегарний; мене ж до тебе послав він – покликать.

У того, хто читатиме цю оповідь, може закономірно виникнути запитання: а що ж пономаревий пес? Тим–то розум та хаос, бабо, так щільно з’єднані поміж себе, саме вони і є батьком та матір’ю світу, Адамом та Євою його. Коли й так, паньматко, то тим, чим пригощала панотця, люди не труяться!

І стоятиме він тут на пагорбі, коло церкви, доки не висохне і не стане отаким сухим сутінком, можливо, й оранжево-синім – чорна хвиля у ньому хитнулася, і йому захотілось утекти від дівчини, яка так сміливо збиралася відчинити йому груди і вступити в нього, як у власну хату.

Ірен любила тепло, власне, органічно не могла терпіти холоду, тим–то для її грубки встановлено спеціальну норму палива. Але ми, нащадки звіра, живемо під владою безглуздих атавізмів, що їх знищать тільки майбутні покоління… Тим–то й ти переконав мене. Тим–то поезія захоплює нас, хоч і не витримує розумової критики.

– Ви з такими крилами справді вольні, як птиця; тим–то ви й космополітка. – Тим–то я й космополітка. Тим–то я так і розговорився за щасливі дитячі літа. Пригнітимо тоді Комашків до самісінької землі; кланяйтесь, мов, нам! Тим–то вона так коло їх пильнує. Як я носитиму тоді свою машкару?

Тоді тим двом на підмогу кинулося ще кілька. Євген ще раз мовчки зітхає, і ми заступаємо ще на одну зміну чекання, в кінці якого нас, ми вже тепер розуміємо, не жде нічого, але ми стоятимемо тут, аж поки погаснуть усі вікна в інституті й поки за останнім чоловіком зачиняться востаннє за сьогодні важкі двері.

Але ніхто тим не переймався, – Тер свого чуба, тер скроні і ніяк не міг загальмувати навали тривожних спогадів, що враз завирували в ньому, зв’язані з тим проклятим іменем… Це ж той диявол… Це ж той, що він з ним пегодеп був дати ради і що стоятиме йому у віччю все життя, либонь.

А коли ми, йдучи на уходи, не боїмось татарина влітку, то тим менше нам його треба взимку боятися, бо зима нас захистить так само, як’би і старостинський замок. — То тим більше, треба негайно відбити. — Ходи сам до старшини, а як дозволить, то пустимо всіх. Ми вірно та певно стоятимемо на варті, як і досі було.

Тим–то ми й устряли в цю війну. Тим–то вона й хоробра. Тим–то й спитав вас, міс Кемпен, чи не хворіли ви на жовтяницю, бо… Міс Ван Кемпен пішла геть з кімнати. Тим–то селянин і мудрий, що зазнав поразки на самому початку. Передовим батальйонам дають усе, що можна, а тим, хто трохи далі, перепадає обмаль.