Результати пошуку слова: Соловей

не спав тільки один соловейко, виспівуючи в зеленім садочку свою любу пісню, – От соловейко – як гарно співає? Синові ж каже: «Лети ти, сину, сірим соловейком та щебечи людям і пізно й раненько: щоб тебе люди слухали – й не наслухались! – Десь у тебе, Улінько, соловей у голосі гніздо звив!

І серцю без причини радісно стає — чи то від того, що вода подзвонює, чи тому, що на ліщині не тихне соловей, чи тому, що зорі прихиляються зовсім низько, плещуть під ногами, і людина йде по стежці у зоряному колі. її дівчата за голос дивовижної краси прозвали лісовим соловейком.

Молодий хлопець вловив погляд її чудових очей і почутив, що не одно майське небо, повітря та співи соловейків повіяли на його поезією; а ще й до того Лідині очі та уста надили його й чарували якимись поетичними чарами. На сугорбах в ліску й нанизу в вербах скрізь лящали соловейки, щебетали пташки.

Кожному хотiлось говорити, виговорить те, що притаїлось в душi; в кожного серце було одкритiше од тепла й добра пишного вечора й пiсень соловейкiв. Я хочу, щоб моя жiнка танцювала, як баядерка, спiвала пiсень, як соловейко, припадала коло мене не рабинею, а гарячою коханкою.

Цар сприйняв цю вість, неначе хтось здолав його у шахи, Щиросердо він втішався з Автанділа переваги,- Так троянду соловейко любить в час палкої спраги, Як любив владар ласкавий учня, повного відваги. Він співав чудово, зливши сльози з росами трави,- Соловей би після нього прозвучав, мов крик сови.

Соловей. Вилуплювались солов’ята, i соловей уже не спiвав, i солов’ї мовчали. Соловей – от як дерева здалека пухкi, а мiж дерев бiлiє, а бiля дерева заряснiло – солов’ї не однаково спiвають, прислухайтесь. …Прилетiв традицiйний соловей, порозчиняв вiкна – правильно! У манастирськiм саду гримнув традицiйний соловей.

Ой у гаю при Дунаю соловей щебече”; “ Кенгуру, шосе, верф, подорож, спокій, вартовий, праця, осінь, хміль, квасоля, оповідання, розповідь, ім’я, вікно, азот, колібрі, зима, ожеледь, вогонь, сіль, ворона, соловей, орля, курча, ягнятко, лоша, імовірність. Сів на камені й чую: соловей витьохкує.

Чи ж міг я не сховати те, що треба було сховати від усіх очей, щоб соловей розуму не втратив спокою від свіжості цієї рідкісної квітки північних степів. І без лиця твого милого я мов Венера без сонця Або ж малий соловейко без троянди нічної. Соловейко зітхатиме за вітчизною навіть у золотій клітці.

Нового засудженого всi почали прозивати «Соловей». Вранцi, пiсля прогулянки, в вiддiлi смертникiв поширилась чутка, що «Соловей» знову в своїй камерi. Терпiли… «Соловей» спiвав тепер короткими поривами, часто спинявся й вiдпочивав. Незабаром пiсля того зник «Соловей».

Маємо тепер, сину, аж три журби, як отой соловей, що звив низенько гнiздо. Там не почуєш нi соловейка, нi зозулi, нi одуда, нi деркача. Це ж у нас як заспiває соловей, то й зорi поближчають. – Маю, дiвчино, три журби, як той соловей, що звив низенько гнiздо, – Будять мене то соловей, то зозуля, то iволга, то одуди, а то й роса.